Від ідилічних сіл до району невиконаних обіцянок: як змінилася Троєщина за 40 років. Фото

Найзнаменитіший спальний район Києва Вигурівщина-Троєщина виріс на місці однойменного села не так давно - будувати житлові будинки тут почали в 1981 році.  Тоді на місці величезних транспортних розв'язок і різноколірних будинків тут стояли приватні будинки та городи. Відтоді змінилося багато чого, крім одного - метро сюди за останні 40 років так і не побудували.

Новини.LIVE розповідає історію знаменитого масиву на лівому березі столиці.

Читайте також: Чому кияни не побачать готовий Подільський міст у 2021 році.

Пройтися широкими вулицями та проспектами Троєщини одне задоволення хоча б через їх назви - архітектора Беретті, Драйзера, Бальзака. Цвєтаєвої, Маяковського, Лифаря... Хоча пам'ятників цим видатним людям тут немає, та й музеїв теж. 

Але Троєщину варто відвідати хоча б через те, що вона - унікальний зразок масової забудови часів "розвиненого соціалізму" і звичайно ж необхідно розвіяти міф про "криміногенну ситуацію" в цій частині міста.  Відразу розкриємо карти - "троя", як цю місцевість частіше називають молоді люди, не така вже й небезпечна. Більше злочинів відбувається у Шевченківському, Дніпровському, Солом'янському та Оболонському районах. 

Давня історія молодого району

Село Троєщина виникло близько XVI століття в місцевості, яка називалася "Чурилівщиною" або "землею Троїцькою". Раніше тутешні землі належали Троїцькому монастирю Києво-Печерської Лаври. Назва Вигурівщина теж досить давня. Завдяки письмовим джерелам відомо, що 12 грудня 1572 року ця місцевість була подарована Михайлівському Золотоверхому монастирю її власником Яном Вигурою, "служебником" київського воєводи, легендарного князя Костянтина Острозького.

За часів Російської імперії ці землі входили до складу Чернігівської губернії. Жителі займалися випасом худоби, виготовленням виробів з лози. У селах були невеликі народні училища.

У радянські роки, Вигурівщина і Троєщини були звичайнісінькими селами, землі у монастирів відібрали, а місцевих жителів насильно змушували вступати в колгоспи, люди намагалися чинити опір, про що збереглося чимало документів початку 1930-х років.

Аж до початку 1980-х років Вигурівщина і Троєщина нічим не відрізнялися від звичайних українських сіл. Тут зберігалися і хатинки-мазанки та звичайні будинки радянської споруди. До речі, багато з яких були самобудами. Попри близькість до Києва в післявоєнні роки хвиля розширення міських кордонів їх не зачіпало. Але вже на початку 80-х років Вигурівщину зрівняли із землею - під ківш екскаваторів потрапило трохи більше тисячі будинків, місцевий клуб, амбулаторія і будівля школи. Селу Троєщина пощастило більше.

Перспективний район майбутнього і місто в місті

Ще в 1981 році на місці Вигурівщини-Троєщини стояли приватні будинки, тут були мальовничі села. Але, в місті добудували Північний міст (тоді Московський. - Ред.) і вирішили спорудити величезний спальний район для життя трудящих. У своєму роді, проєкт житлового масиву був для Радянського Союзу революційним - будинки були різноколірними та мали індивідуальний дизайн. Подібні будівлі, "машини для житла", як їх задумав великий архітектор Ле Корбюзьє є в Парижі, Барселоні та багатьох інших європейських містах. Їх відмінність від київських - ідеальний стан і відсутність цар-балконів.

А найголовніше - житлоплоща була більшою, ніж на тій же Борщагівці або Лісовому масиві, або в старих квартирах в центрі столиці, де люди тулилися в комуналках.

Тут було побудовано багато шкіл, лікарень, дитячих садків, універсамів - все для спокійного життя робітничого класу. 

Першу чергу здали в 1983 році, потім забудовували масово аж до середини 1990-х років, зараз тут переважає точкова забудова. 

Попри всілякі жарти, мовляв, "життя дало тріщину - переїду на Троєщину", це порівняно молодий район міста, де багато парків і місць для розваги. А в радянські часи більшість людей воліла б тут жити. Тепер населення масиву близько 280 тисяч осіб - це більше ніж в індустріальному Кременчуці та майже стільки ж, скільки в Чернігові.

Головний плюс цієї місцини Києва - близькість до Дніпра, наявність парків і скверів, але є і ряд мінусів - відсутність лінії метрополітену, завантаженість Північного мосту, що означає постійні пробки. Тисячі місцевих жителів щодня їздять на роботу на інший бік Дніпра і стоять в заторах вранці, вдень і ввечері.

Проблему міг би частково вирішити Подільсько-Воскресенський мостовий перехід, але його будують вже 30 років, хоча останні пару років влада постійно обіцяє відкрити автосполучення по мосту. Але експерти кажуть, що і це не вирішить проблему завантаженості столичних доріг, та й обіцянки поки залишаються тільки обіцянками. 

Найактивніше будівництво житлових будинків зараз йде в районі, який місцеві називають "дамба" - за ним вже йдуть села. Ця місцевість нагадує Позняки, а ось доля Дніпровських веж, які прикрашають пейзажі лівого берега столиці, вже багато років невідома. Швидше за все їх вже ніколи не добудують.

Зазначимо, всупереч сучасним технологіям і високим вимогам до якості житла,  тут зводять будинки вже не по цікавим проєктам, як у часи СРСР і в 1990-є. Та і старі будинки не дуже привабливі - фарба на фасадах вигоріла, багато хто облаштував собі цар-балкони. Все ж, в цілому район виглядає охайно і досі помітна велика робота, яку виконали проєктувальники цього чудового району.

Останнім часом тут стали активно оновлювати зелені зони, а пару років тому закінчили облаштування пляжу, який навіть отримав "Блакитний прапор". 

В кінці 1990-х років на Троєщині побудували храм, який став візитною карткою району - Троїцький собор. Він виконаний у формах козацького бароко, так що людина, яка не сильно розбирається в архітектурі, може подумати, що йому вже кілька сотень років. Настільки чудова якість робіт, що собор нагадує київські храми XVII-XVIII століть. 

Перспективи

Зараз ми будемо вам обіцяти метро на Троєщину, продовження швидкісного трамвая, Лівобережну гілку підземки й Подільський міст! Всі ці ідеї, які вже давно стали міськими мемами, все ж є на папері, а дещо навіть будують, щоправда, ну дуже повільно.

Зокрема, на що можемо розраховувати найближчим часом - так це на відкриття автосполучення по Подільському мосту. Зараз представники міської влади обіцяють закінчити основний етап робіт вже в кінці 2021 року, але швидше за все цього не відбудеться. Через те, що на лівобережних ділянках роботи йдуть не так активно. Найімовірніше, міст спочатку вийде на Русанівські сади, а вже потім на Троєщину.

Цього літа почали споруджувати тунелі метро на Троєщину, але це тільки частина конструкцій моста, так що про реальну перспективу підземки в спальний район міста говорити ще дуже рано. Різні версії лінії метро в бік Троєщини час від часу з'являлися і за радянських часів, і після проголошення незалежності України. 

До речі, на Троєщину повинна йти не одна лінія метро через Подільський міст, а цілих дві. Правда, проєкт другої, Лівобережної лінії, як і будівництво скасовано, але він дуже перспективний, адже він може з'єднати Троєщину з південними Осокорками й пройти все столичне лівобережжя, де зараз йде масштабна забудова житловими будинками й ТРЦ. Про неї активно говорили в "ситі" часи до Світової економічної кризи та в перші роки перебування Олександра Попова на посаді голови КМДА. 

Згідно з проєктом, на Троєщині з'явилося б ще 7 станцій підземки, і вже тоді місцеві жителі точно б не скаржилися на постійні пробки та незручності. 

Втім "вивезти" Троєщину міг би й швидкісний трамвай, якби його з'єднали з трамвайною системою правого берега, але влада все ж таки віддає перевагу метро, хоча це дорого, довго і малоймовірно. 

Для порівняння, покажемо вам карту метро Парижа. Так, там сотні станцій, багато з них йдуть прямо в передмістя французької столиці!

Нам звичайно така довга і зручна підземка не потрібна - хоча б одну лінію на Троєщину і вже усім буде добре!