Як влаштовуються українські біженці у Польщі: розповідаємо подробиці

Польські міста Варшава та Краків більше не приймають біженців з України, оскільки вони переповнені. Проте Польща залишається найпривабливішою країною для наших громадян, які вирішили поїхати від війни за кордон.

Як влаштовуються кияни у сусідній державі, читайте у матеріалі Новини.LIVE.

Ми просиділи тиждень під бомбардуваннями і вирішили поїхати

Кияни, що пересиділи бомбардування у підвалах, особливо у передмісті, де їм довелося по 7-10 днів, а то й по два тижні провести найчастіше без світла, опалення та води, тимчасово їдуть із країни. Здебільшого це мами з дітьми віком до 10 років.

Мер Києва Віталій Кличко сказав, що зі столиці поїхав кожен другий мешканець, і тепер у місті перебувають близько двох мільйонів. Кількість біженців з України, за даними голови Верховного комісаріату ООН у справах біженців Філіппо Гранді, сягає понад 2 млн. людей. За прогнозами ООН, на піку кількість українських біженців може досягти 7-8 млн. осіб.

Найбільше українців у Польщі. Через що, як пише польська преса, Варшава та Краків більше не можуть приймати біженців.

"Ці польські міста прийняли близько 300 тисяч біженців з України, але не можуть прийняти більше", - пише Rzeczpospolita.

Багатьом киянам рішення про виїзд за кордон далося нелегко, і до цього багато довелося пережити.

"На другий день війни ми виїхали з Києва на дачу, яка знаходиться за 30 км від столиці. Повечеряли і лягли спати. Той вечір міг стати для нас останнім. Осколками перебило зовнішню газову трубу, а в будинку в грубці був розведений вогонь", - розповідає Катерина Амбросімова, яка опинилася з двома маленькими дітьми та старими батьками під бомбардуваннями.

Один із уламків потрапив у будинок. І цілий тиждень сім'я переживала шквальний вогонь, а діти у підвалі почали хворіти. 5 березня, коли стало зрозуміло, що з дітьми так довго не протриматися, сім'я вирішила йти на прорив оточення. Ризик був величезний, але їм вдалося. А 8 березня Катерина з дітьми перетнула кордон Польщі. Саме за кордоном, за її словами, виявляється, хто є українцеві другом, а хто ворогом.

"Братський народ дізнається в біді. Ми перетинали українсько-польський кордон пішки, з двома дітьми, двома кішками та купою речей. І від самого початку при перетині кордону дітям давали смачності всі, від прикордонників та співробітниць паспортного контролю до волонтерів та службовців. Дітям давали цукерки, протягували шоколадки, бігли пропонувати теплі рукавички, бо син був без них, і шапки, і ковдри, і все, що потрібно. Пропонували чай, суп, сік, бургери, шашлик та багато іншого”, - розповідає Катерина.

За її словами, двох кішок одразу ж оглянули на кордоні ветеринари.

"Щоб їхати з ними далі, потрібно було заповнити анкети, міжнародних паспортів на тваринах не вимагали. Крім того, нам у дорогу дали по пачці "на хвостик" корму сухого та вологого", - розповідає Катя.

За її словами, далі родину перевезли автобусом до найближчого пункту для переселенців.

"Там було багатолюдно, галасливо і незрозуміло, що далі. Але нам потрібно було дістатися готелю, який нам забронювали друзі з Польщі, а звідти вже ми повинні перебратися до Австрії – до родичів мого чоловіка, який залишився захищати Київ", - продовжує розповідь Катерина.

І знову молодій мамі допомогли поляки. Одна з літніх пані, яка знала англійську (польської Катя поки що не знає. – ред), допомогла їй знайти транспорт для переїзду. І сім'ю безплатно відвезли до готелю.

"Хочеться окремо розповісти про батька та сина, які зараз допомагають українцям з переїздами. Вони для цього навіть взяли відпустку. Дякуємо вам, чудові Damian Krystian Nowak та його тато. Дякуємо всім полякам, що допомагають цієї хвилини нам", - каже Катерина.

До речі, як розповідає Інна Поліська, якій вдалося вирватися з Ірпеня та переїхати через молдовський кордон далі до Туреччини, де у сім'ї теж далекі родичі, вони теж не мали проблем із тваринами.

"На молдовському кордоні було спокійніше, ніж на польському. Нас так само прийняли дуже душевно - волонтери забезпечили всім необхідним, чипували двох котів", - каже Інна.

"У транспорті Варшави української мови більше, ніж польської"

Вікторія Ланська разом із старими батьками їхала до квартири у Варшаві, про яку заздалегідь домовилися знайомі батька.

"Ми просиділи тиждень у Києві в підвалі недалеко від Південного вокзалу і думали, що переживаємо пекло на землі. Від бомбардувань мені здавалося, що я втрачаю слух. Хоча з людьми в укритті ми дуже потоваришували всі. Але за батьків, яким уже за 70, особливо за тата, у якого серйозні проблеми зі здоров'ям, я дуже переживала", - розповідає вона.

За її словами, усі сусіди у тому будинку у Варшаві, де вони зупинилися, їм дуже співчувають.

"Поляки дуже доброзичливі та намагаються допомогти, чим можуть – підказати, щось принести, запитати, що вам ще потрібно. Адже зрозуміло, що багато хто виїжджав майже без нічого. А у нас із цінного - тільки кіт, якому точно пощастило. Тут на місці нього вже є багато з того, чого не було – будиночок, іграшки, драбинки, якими можна бігати", - розповідає Вікторія.

Проте, безкоштовно квартиру надали лише на якийсь час, а потім доведеться шукати житло.

"Нас прилаштувала знайома, волонтер, у своєї знайомої. Але далі доведеться шукати житло. Вже приблизно дізналися ціни – 2000 злотих (13,6 тисячі гривень). Але малоймовірно, що ми знайдемо, бо квартир вільних уже немає. Через українців у Варшаві просто перенаселення. У транспорті української та російської мови вже чутно більше, ніж польської. І поляки вже жартують, що їм доведеться вивчати українську мову", - каже Віка.

За її словами, швидше за все, доведеться розглядати варіанти в інших містах.

"Кажуть, що ще можна винайняти житло у Вроцлаві або поблизу нього. Ціни, як для наших доходів, "кусаються" - 500 євро за невелику квартиру з двома кімнатами", - розповідає Віка.

За словами киянки, за програмою Унісеф їм видали на сім'ю 1500 злотих, а свою роботу в Україні вона втратила через війну.

"Так що доведеться шукати якусь роботу, оскільки моя у Києві - накрилася, та розраховувати на пенсії батьків", - розповідає Вікторія.

Життя у торговому центрі

Тим українцям, які приїжджають, не маючи знайомих та грошей, часто доводиться життя на розкладачках у тимчасових сховищах для біженців.

Більшість евакуаційних поїздів з України приходять у Перемишль, який знаходиться лише за 10 км від кордону з Україною. Тут проживають і етнічні українці, а в одній із шкіл навіть є викладання українською.

Тимчасовий притулок для біженців з України в Перемишлі – це величезна зала з багатьма ліжками.

"Я з самим табором особливо не знайомилася, оскільки їхала далі, до Латвії, до друзів. Але бачила, що там тепло, є розкладачки, ковдри. Звідти смачно пахне. І там багато волонтерів, які забезпечують буквально всім необхідним спочатку. Там дають одяг, особливо дітям. Засоби гігієни. Продуктовий набір. Але людей багато. Мені здалося, що деякі навіть сплять на підлозі", -розповідає нам Крістіна Воронько, якій вдалося вирватися з дитиною з Гостомелю.

Пункти приймання та розміщення біженців з України є у всіх воєводствах Польщі. Там можна отримати інформацію, одяг, продукти та тимчасовий притулок.

А в деяких містах на час притулку для українців навіть переобладнали деякі торгові центри.

"Звичайно, це нестерпно - усім спати в приміщенні, де одночасно перебуває людей 400. Але зате не чути сирен і бомбардувань", - розповідає нам Вероніка, яка виїхала з-під Києва з мамою та молодшою сестрою.

Як ще зняти житло

Зняти квартиру або знайти безкоштовне житло, можна і самому, як розповідає Новини.LIVE Юлія Леонова, яка виїхала машиною з двома синами з селища Чайка ще в лютому, після початку бойових дій.

"Я особисто шукала житло через ріелтора, якого знайшла на одному з польських сайтів. Двокімнатна квартира у Варшаві, дуже зручна для проживання з двома дітьми та собачкою, мені обходиться в $450. Це зі знижкою, яку господар зробив, коли дізнався, що ми з України. Так він її здавав за $1000. В принципі, українцям зараз роблять знижки скрізь, де можна. Але ми чудово розуміємо, що це не буде довго, оскільки люди, роблячи знижки, втрачають самі", - каже Юлія.

За її словами, якщо винаймати через ріелтора, потрібно мати в запасі відразу три ціни на квартиру.

"Потрібні в наявності орендна плата за перший і останній місяці, а також гонорар ріелтору в розмірі місячної плати. Як втім, і в Києві. А можна ще до виїзду знайти на сайтах Olx.pl або otodom варіанти і внести передоплату, якщо варіант підійде , тому що квартири розбирають, як гарячі пиріжки", – каже Юлія.

За її словами, всі розрахунки можна проводити карткою, зокрема у Польщі працює Приват.

Також, за словами киянки, є база людей, які надають житло у Польщі https://mapahelp.me/. А також карта з наданням різної допомоги https://www.facebook.com/groups/683793819641997-

Реєстрація та легалізація

Вже 16 березня почнуть офіційно реєструвати українських біженців у Польщі, куди з 24 лютого в'їхало близько 1,6 мільйона українців. Згідно із законом про допомогу біженцям з України, який нещодавно прийняв Польський Сейм, українці, які втекли від війни, зможуть отримати номер PESEL.

Це аналог нашого ідентифікаційного номера, який вимагають показувати скрізь – і у лікарнях, і під час відкриття банківського рахунку, і навчання. Полякам вигідно брати у себе українців, оскільки вони можуть отримати за це субсидії до 1,2 тис. злотих.

Для легалізації потрібно піти до муніципалітету того населеного пункту, в якому ви зупинилися, написати заяву, здати фото та відбитки пальців (крім дітей віком до 12 років). Для цього при собі потрібно мати український паспорт – внутрішній та закордонний. Номер PESEL має видати протягом доби в електронному вигляді. А згодом його можна отримати і в паперовому вигляді.

Чи потрібен статус біженця

Євросоюз уперше за час існування застосовує для українців директиву тимчасового захисту. Згідно з нею, українці, які тікають від війни, можуть перебувати на території ЄС протягом року. Якщо війна продовжуватиметься довше, термін може тривати до трьох років. Фактично це спрощена процедура набуття статусу біженця, яка не потребує довгострокових оформлень.

Тимчасовий захист, як кажуть у МЗС України, дає право на:

• проживання протягом року з можливістю продовження у разі продовження воєнних дій,
• доступ до роботи (згідно з політикою країн ЄС на ринку праці),
• доступ до освіти для дітей та підлітків,
• доступ до житла,
• соціальну допомогу,
• медичну допомогу,
• опіку над дітьми та підлітками без супроводу,
• можливість повернутися в Україну будь-якої миті,
• отримати статус біженця.

Статус біженця та статус особи у тимчасовому захисті, кажуть у Міністерстві закордонних справ України, суттєво відрізняються: у термінах прийняття рішення про надання статусу, свободу вибору місця проживання, можливості пересування, обсяг допомоги та ін.

"З огляду на те, що кожна країна імплементує ці міжнародні статуси у власне законодавство з певними відмінностями, рекомендуємо приймати рішення щодо набуття того чи іншого статусу лише після отримання повної інформації від офіційних органів Вашого перебування", - йдеться на сайті МЗС України.

Процедура набуття статусу біженця може зайняти до півроку. Нині в людини забирають документ, що засвідчує особу, і видають вигляд, що дозволяє перебувати у країні, де оформляється статус. Протягом цього періоду біженцям надають допомогу - житло, речі, ліки, але можливості працевлаштуватися їм не надають.