Столицею Росії має бути Новгород, а Москві краще помовчати: три історичні аргументи, чому Київ крутіший

Ще 23 грудня 2021 року, президент РФ Володимир Путін дав скандальну пресконференцію, частина якої, як завжди, була присвячена українському питанню. І все б нічого, але Путін все більше і більше заглиблюється в історію нашої країни і вигадує фейки. Черговий – що України, як такої ніколи не було, і главу російської держави зовсім не збентежило, що ще на початку нульових він сам захоплювався українською мовою та історією. 

Новини. LIVE пропонує згадати, чому наша столиця має більшу вагу для самих росіян, ніж Москва і чому все сказане Путіним – повна нісенітниця. Ми взяли кілька аргументів про Київ, які доводять, що наша країна і столиця мали величезне значення навіть в умовах відсутності національної державності і внесли величезний внесок у розвиток самої Росії. 

Читайте також: Путін від безсилля в черговий раз заявив, що України ніколи не існувало: що говорять українські історики про "божевільного сусіда". 

Для початку потрібно розуміти, що російська держава вважає себе однією з правонаступників (а іноді і єдиним спадкоємцем, – ред.) Давньоруської держави – Київської Русі, як її багато хто називає. Тобто, офіційна доктрина Росії вже не одне століття зараховує себе до держави, яка спочатку утворилася завдяки об'єднанню східнослов'янських племен на території нинішньої України пізніше до них приєдналися ільменські слов'яни та інші.   

Східнослов'янські племена на території України в VIII столітті

Спільність східних слов'ян в VIII столітті простягалася від західних регіонів Причорномор'я (в районі Дністра і Прута, – ред.) і аж до Балтійського моря. Всіх їх через короткий час підкорили князі, які володіли Києвом, а саме він знаходився на найважливішому шляху "з варяг у греки" та ще й на високих, мальовничих пагорбах. Саме завдяки київським князям вдалося об'єднати слов'янські племена і побудувати потужну давньоруську державу. 

Їхню політику "повторили" московські князі в період Пізнього Середньовіччя, але вони "збирали споконвічно руські землі" шляхом насильства і наруги над святинями. Так, московські князі принизили два унікальних високорозвинені державні утворення – Новгородську і Псковську республіки. Це були важливі торговельні держави з елементами народовладдя. Перше підкорив Іван III в 1478 році, а незалежність Пскова ліквідував в 1510 році московський князь Василь III. І зроблено це було принизливо – символічним зняттям вічового дзвону, республіканські інститути (віче, посадники) були скасовані. Ось так починалася справжня історія Росії на чолі московських князів. 

Аргумент № 1. Київ – старший брат, потім Новгород, але столицею РФ стала Москва. 

З радянських часів в школах і університетах всім нав'язувалася одна і та ж мантра – є старший брат Росія, потім Молодші – Україна і Білорусь. Досі є люди, які вірять у цю маячню. Тоді це підносилося, як три дружніх народи – кістяк СРСР. Зменшувалося значення Києва, хоча це – найголовніший центр об'єднання східних слов'ян, більш того, сакральний центр протягом багатьох століть. Навіть за царських часів Києву приділялася величезна роль у становленні Росії (виходячи з офіційної імперської пропаганди, – ред.). 

Багато хто пам'ятає безглузді дитячі суперечки, коли одна дитина доводила іншій, хто ж старіше – Москва або Київ. Незнання історії дітям ще можна пробачити, але дорослим – ні в якому разі! Але ж і зараз є люди, які вважають Москву найстарішим містом Русі. Благо, у нас таких небагато. Але ж якщо чесно, то росіяни могли б вибрати своєю столицею Великий Новгород – саме там встановлено монумент "Тисячоліття Росії", там зароджувалися оригінальні форми республіканського ладу і головне – він може змагатися за віком з Києвом. Це північне місто засноване в IX столітті і він ще до Москви був мегаполісом, в сучасному розумінні цього слова. 

Київ згідно з концепцією видатного радянського історика Бориса Рибакова заснований в 482 році (рівно через 400 років князь Олег нарік Київ "Матір'ю містам руським", – ред.). Дата зовсім умовна, і була вона "обчислена" на догоду Компартії – адже треба було святкувати круглу дату з дня заснування Києва. Ось, в 1982 році в СРСР з розмахом відзначили 1500-річчя Києва.

Хоч сам Рибаков і назвав дату умовною, все ж у сприйнятті багатьох людей вона не піддається критиці. Хоча багато джерел, а найголовніше – археологічні та письмові, що є для історичної науки основою основ говорять, що повноцінне місто тут з'явився вже в IX столітті, тобто в один час з Великим Новгородом. Але і тут потрібно уточнити – люди на території сучасного Києва жили ще за часів пізнього палеоліту (близько 20 тисяч років тому, – ред.). Доказ тому – Кирилівська стоянка на Куренівці. Багато дослідників вважають, що її могли заснувати і набагато раніше. 

Літописна концепція називає першими князями Києва легендарних полян Кия, Щека, Хорива і сестру Либідь, згадуються вони в письмових джерелах тільки з XII століття, їхня діяльність не задокументована в закордонних джерелах, тому її можна відносити до красивої історії. Правда є одне, "але" – імена князів носять історичні місцевості столиці. а в четь Либіді названа Річка. І цим топонімам вже багато століть. Тут історикам ще належить покопатися. 

Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь. Радзивіллівський літопис. 

А ось князі Аскольд і Дір тільки в давньоруських літописах, хоча там є посилання до візантійських хроніках, ймовірно, Георгія Амортола. Адже за "Повістю временних літ" Аскольд ходив на Царгород (Константинополь, – ред.). Але і цієї інформації в зарубіжних джерелах немає. Але! Знаменитий князь Олег, іменований віщим потрапив на скрижалі історії. Літописання свідчить, що він зійшов на гори київські з сином Рюрика Ігорем (як регент, – ред.) і виголосив:

"Ви обидва ні князі, ні роду Княжого. А я є роду Княжого. – І тут внесли Ігоря. – А се – син Рюрика". 

Ці події відбулися в IX столітті і їх під сумнів ніхто не ставить. Благо, у археологів багато артефактів, які доводять, що до цього часу був вже великим поселенням. А ось інша ситуація з Новгородом, адже вже понад 30 років російські історики намагаються довести, що його вік більший за Київ. Літописна традиція називає дату 859 рік. Але сучасні історики з РФ приписують Новгороду більше. Так повелося ще з часів створення Новгородського першого літопису. Там, явно за велінням новгородських князів намагалися зменшити роль Києва, тому писали про свою історію так: 

"Временник, єже є нарікається, літописання князів і земля Руська, і како обрав бог країну нашу на останній час, і гради почаша бути місцем, перш Новгородська волость і потім Київська, і про поставлення Києва, яко в ім'я назвася Київ". 

У цій цитаті з Новгородського літопису ми бачимо прагнення довести свою окрему історію, відмінну від Києва. Але, на жаль. Навіть академічні історики РФ не змогли довести той факт, що Великий Новгород давніший за Київ, а головний аргумент тут археологічні джерела. Так, після падіння Києва в 1240 році Новгород процвітав – це було найбагатше місто (як і згаданий вище Псков, – ред.), але претендувати на місце сакрального центру Русі він не міг. 

А ось стати столицею сучасної Росії він міг – адже там була розвинена торгівля, в місті був практично "республіканський" лад, на відміну від Москви, де сиділи деспоти в особах яких не вгадувалася жодна слов'янська риса. Але демократичні традиції Новгорода і Пскова московських князів не цікавили – їм потрібно було отримати потужну централізовану державу з самодержавним ладом, тому вже в більш пізні часи царі з династії Романових вибрали Київ, як святий образ початку російської історії – великий і святий. А могли б згадати і Новгород, який дав росіянам традиції демократії. 

Аргумент № 2. Заснування Москви київським князем: довгі руки – сумна загибель

У цьому блоці нам головне зрозуміти – Москва заснована київським князем, похованим у Києві (!!!) і вже в період феодальної роздробленості, тобто період, коли Київ формально (але не сакрально, – ред.) втратив статус столиці єдиної держави з'являлися нові міста. Багато в чому завдяки саме київським князям. 

Ось і Москву заснував князь Юрій Володимирович (Долгорукий) (1090-і роки – 1157 рік, – ред.). Спочатку він керував Ростово-Суздальським князівством, але цього було мало, тому "поклав око" на Київ, за що, ймовірно, і отримав своє прізвисько. 

За Іпатіївським літописом Долгорукий заснував Москву в 1147 році, як прикордонне місто, ні про яке місто з претензією до прав на столицю не могло бути й мови. 

Портрет Юрія Долгорукого з царського титулярника 1672 року. 

Нібито князь запросив новгород-сіверського князя Святослава Олеговича: "Прийди до мене брата в Московь".  Деякий час це містечко іменувалося Кучков, на ім'я Суздальського боярина Степана Кучки. Долгорукий, за багатьма згадками, убив Кучку, а його землі привласнив собі і облаштував тут невеликий дерев'яний град, який пізніше розрісся і перетворився в столицю Московії. До речі, за однією з версій родичі Кучки помстилися синові Долгорукому, Андрію Боголюбському за смерть батька і отруїли його. 

Дісталося й батькові – Долгорукий правив на київському престолі двічі – у другу каденцію його, за свідченнями літописів отруїли незадоволені київські бояри. 

І досі останки засновника Москви поховані в Києві, в районі церкви Спаса на Берестові. За розпорядженням Сталіна в 1947 році йому був облаштований кенотаф (символічна могла, – ред.) у приміщенні храму. 

Церква Спаса на Берестові в Києві – тут встановлено кенотаф.

Правда, ще велике питання, чи був Долгорукий похований в самій церкві, знаючи вдачу незадоволених бояр, можна припустити, що його останки могли поховати біля входу в храм, щоб показати його нікчемну роль в святому місті. Але це питання досі залишається відкритим... 

Аргумент №3. Київ – кузня кадрів для східного деспота 

Ось люблять у "старшого брата" говорити: ми їм побудували заводи, фабрики, подарували високу російську культуру. І так вже десятки років, до речі, ця теза навіть не імперська, а скоріше – радянська, коли нав'язувалася маячня під назвою "три братніх народи". Але хіба брат іде на брата війною ? Ні. Те ж саме стосується і культури.

Багато століть Українська культура розвивалася окремо від російської і була куди більш європейською. Згадаймо хоча б російський стиль храмів з цибулинами і яскравими фасадами. Хто його створив? Італійські майстри, які будували Кремль (зверніть увагу на замок Сфорци в Мілані і все зрозумієте). 

Але ж у нас розвивався свій стиль, у якого немає приставки "псевдо" – українське або Козацьке бароко – з незрівнянними лазнями, білосніжними фасадами і ручною ліпниною, який поширений, між іншим, і в самій Росії. 

У цьому блоці ми вже згадуємо не період Русі, а часи, коли в Україні формувалося нове державне утворення, де головним станом були козаки. 

У 1632 році діяльний митрополит Київський Петро Могила заснував Києво-Братську колегію (при однойменному монастирі на Подолі, – ред.), яка з 1701 до 1817 року іменувалася Києво-Могилянською академією. 

Це був легендарний навчальний заклад, який дав Україні і Російській імперії чимало кадрів, "кузня"  була для російської держави справжнім "вікном в Європу" і якщо Петро I "рубав" його війнами, то Київська академія – знаннями. Вони тут не поступалися європейським. 

Саме випускники Київської академії заснували перші професійні та вищі навчальні заклади в Росії. Саме тут створили "Синопсис" Інокентія Гізеля, який користувався в Російській імперії величезною полпулярністю, оскільки була представлена концпецпія про "триєдиному російському народі", що особливо імпонувало імперській доктрині, хоча вона багато в чому була помилковою. Ця своєрідна історія "Росії", більше схожа на "короткий курс історії ВКП (б)" придуманий Сталіним. 

Зі стін Академії випустилися  14 українських гетьманів, у той час, як російські монархи, та й багато діячів того часу не мали жодної освіти. 

Але і варто нагадати, що великий російський вчений Михайло Васильович Ломоносов навчався у могилянці! А основні предмети тут викладали латиною, а не російською! 

І це лише мізерне число аргументів, яке можна надати Путіну та іншим російським політикам, адже їх приховати неможливо. Нашому народу є чим пишатися – ми зробили величезний внесок у розвиток сусідньої країни і нам комплексувати не варто. Це роблять політики, яким нічим похвалитися!