Таких півоній ви ще не бачили: київський ботсад показав унікальну колекцію

Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка — улюблене місце відпочинку киян і гостей міста, особливо у теплий сезон. Однак мало хто здогадується, що розкіш київського ботсаду, яка викликає таке захоплення у відвідувачів, насправді є лише невеликою частиною його багатств.

Основна "скарбниця" ботсаду — це наукові колекції, які налічують десятки тисяч екземплярів рослин і до яких звичайних відвідувачів не пускають. У розпал сезону квітіння журналісти Новини.LIVE змогли потрапити до закритої ділянки колекції півоній, де ростуть понад 700 сортів цих дивовижних квіток.

Квітковий рай

Відділ квітниково-декоративних рослин, відокремлений від решти території ботсаду парканом-сіткою, являє собою величезне поле, вкрите квітучими кущами. Це одна з найбільших колекцій Східної Європи: тут вирощують вже існуючі сорти півоній та виводять нові. Опікується колекцією знаменитий український селекціонер, автор книги "Півонії" Василь Горобець, який працює в національному ботсаді вже 53 роки.

Утім, перед тим як потрапити до цього квіткового раю, нам разом з Василем Федоровичем спочатку доводиться пересидіти повітряну тривогу в одному з корпусів ботсаду — у коридорі за "правилом двох стін". Це була вже друга ранкова тривога, не рахуючи нічної атаки, внаслідок якої в Києві загинуло троє людей, включаючи дитину.

Поки ППО робить свою роботу, Василь Федорович розповідає нам про свою. За весь час існування Національного ботсаду тут було створено 66 нових сортів півоній, які зараз відомі у всьому світі.

За словами селекціонера, насамперед треба усвідомлювати, що саме ти хочеш отримати від нового сорту — форму квітки, колір пелюсток чи, наприклад, надраннє цвітіння. Сам процес створення нового сорту триває роками: півонія розмножується поділом кореневищ, і від посадки до повноцінного цвітіння може пройти 4-5 років. І навіть тоді квітка, як кажуть спеціалісти, "себе не показує": доведеться спостерігати за нею ще кілька років.

"І лише після цього ми дивимося: якщо результат нам сподобався, наприклад, формою квітки або кольором, або раннім цвітінням, тощо, ми цю рослину викопуємо і ділимо. Тому від початку роботи до отримання сорту та реєстрації авторського свідоцтва на нього проходить від 15 до 25 років", — каже Василь Горобець.

Від Китаю до Криму

В Європі півонії у звичній нам садовій формі з’явилися на початку XIX століття у Франції. Потрапили вони туди з Китаю: імператриця Жозефіна, дружина Наполеона I, отримала у подарунок від китайського імператора саджанці півонії молочноквіткової, яка росте на Далекому Сході і яка в народі і досі називається китайською півонією.

Проте самі китайці почали виводили свої садові сорти ще у VI столітті нашої ери.

"Вони використовували півонію, у тому числі, як лікарську рослину. І досі в аптеках продається настоянка півонії незвичайної (Paeonia anomala) — вона йде як заспокійливе та для покращення сну, її також використовують при онкологічних та інших захворюваннях. Ще півонія використовувалася як прянощі: наприклад, в Хакасії, коли варили баранину чи інше м’ясо, добавляли коріння півонії '— у них такий специфічний запах", — розповідає Василь Горобець. 

Утім, дикі види півоній ростуть не тільки у Китаї. В природі зустрічається більше 40 видів і різновидів, і деякі з них в Європі знали задовго до того, як китайський імператор вирішив зробити подарунок французькій імператриці. Зокрема, у садах Константинополя ще у середині XVI століття вирощували середземноморський вид Paeonia Peregrina (у перекладі з латинської — "півонія іноземна").

"У нас в Україні в дикій природі росте два види півоній. Є воронець, або степова півонія (Paeonia tenuifolia), яка зустрічається у Луганській та Донецькій області. Це така червона немахрова квітка з розсіченим листям, як в укропу. Ще до тих сортів, які потрапили в Україну із Західної Європи, біля селянських хат можна було зустріти цей воронець. Люди їздили в Крим за сіллю чи то кудись на заробітки, по дорозі бачили у степу ці рослини, викопували і привозили додому", — пояснив селекціонер.

Другий український вид півоній — це так звана даурська півонія, яка насправді не має жодного стосунку до далекосхідного регіону Даурія, а росте на узліссях в Криму. Назву вона отримала через помилку британського ботаніка Генрі Чарльза Ендрюса, який на початку XIX століття першим описав цей вид.

"Справа в тому, що він замість Taurica, що латиною означає "таврійська", написав Daurica, і вийшло "півонія даурська". А в ботанічній систематиці прийнято, що якщо вид вперше описали під якоюсь назвою, то після цього вона вже не змінюється", — розповів Горобець.

В середньому дикі види починають цвісти на два тижні раніше, ніж привезена з Китаю півонія молочноквіткова. Тому у XIX столітті французький селекціонер Віктор Лемуан почав схрещувати китайські півонії з дикими європейськими, і в результаті виникла дуже популярна зараз група так званих трав’янистих гибридів, які починають цвісти вже у двадцятих числах травня. 

"Жемчужна розсип": сорт-легенда

Після відбою повітряної тривоги ми нарешті потрапляємо на ділянку, де квітує селекційний фонд півоній київського Національного ботсаду. Треба сказати, що звичайних відвідувачів сюди не пускають не тому, що ботсаду шкода показати людям всі свої скарби, а тому, що будь-який ботанічний сад — це насамперед наукова установа. Його функцією є не тільки і не стільки демонстрація рослин широкому загалу, а насамперед збереження рослинних фондів і наукова робота з ними.

Утім, поспішимо втішити широкий загал: на загальнодоступних ділянках можна побачити більшість найкращих сортів півоній, виведених у київському ботсаду — включаючи знамениту "Жемчужну розсип" авторства Василя Горобця.

"Цей сорт, я би сказав, просто тортури пройшов за часів СРСР, — згадує автор. — Щоб зареєструвати його, ми відправляли зрізи до Москви літаком. У Москві сорт отримав 9,4 балів з 10, і в держкомісії написали: "Не відповідає стандартам, низька оцінка експертної комісії". А стандартів для таких сортів тоді взагалі не було. Три рази ми їм цю "Жемчужну розсип" відправляли, на четвертий раз я вже сам її повіз, і нарешті прийняли — поставили 9,9 балів. Тож цей сорт, що називається, відмучився так, що й слів не підбереш".

Зате вже за часів незалежності України "Жемчужна розсип" отримала відразу декілька міжнародних нагород — зокрема, диплом виставки "Флоріада-92" у Нідерландах та срібну медаль міжнародного конкурсу національних садів "Експо-93" у німецькому Штутгарті.

Нині цей сорт, як і інші українські сорти, можна зустріти у будь-якому куточку світу — наприклад, у Франції, на популярній серед туристів експозиційній ділянці замку Шато-де-Сурш. Цей замок, побудований графами де Монсоро, нащадками героїв славетного роману Дюма, має у своїй колекції 36 українських сортів півоній, виведених в київському Національному ботсаді.

Війна і квіти

При цьому Росія досі вважає сорти, виведені в Україні за часів СРСР, своїми, каже Василь Федорович.

"Вони так досі і пишуть: "Сорти вітчизняної селекції, "Червоний оксамит", автори — Василь Горобець, Інеса Тиран, СРСР". Тобто, не Україна, а СРСР, і називають його своєю вітчизняною селекцією. І тільки після отримання незалежності стали позначати наші нові сорти як українські", — розповідає він.

Українських сортів — і старих, і нових — на ділянці безліч: "Берегиня", "Травневі роси", "Писанка Коломії", "Козачок", "Стожари", "Філіжанка коралів"… На питання, хто вигадує ці поетичні назви для сортів, селекціонер відповідає: "Самі і вигадуємо".

"Ось останні в нас були, в основному, сорти міжвидової гібридизації — я подивився і тут же назвав "Дзвони Михайлівського". Ще у нас є сорт, у якого пелюстки вгору стирчать. Зайшов співробітник з "тропіків" (відділу тропічних рослин, — ред.), подивився і каже: "Ірокез". Все, так і назвали. Є в мене "Світлана" — на честь моєї дружини, є "Світлячок", "Світоч", "Ліхтарики" — такі яскраві квітки. Ну і з останніх є "Байрактар", — каже Василь Горобець.

На жаль, "Байрактар", зареєстрований у 2023 році, зараз не побачити: це сорт раннього цвітіння, і на початку літа він вже відцвітає. Зате на одній з грядок гордо квітує величезний м’ясистий "Геркулес".

"Я його свого часу хотів назвати "Кличко", але таки потім зареєстрував як "Геркулеса", — жартує Василь Федорович.

Реалії війни не відбили в українців пристрасті до півоній: на загальнодоступній ділянці, незважаючи на будній день та спеку, багатолюдно, а саджанці від Національного ботсаду користуються неабияким попитом.

"Минулого року нам треба було звільнити ділянку, бо старі рослини треба омолоджувати — поділити і висадити, — розповідає Василь Горобець. — Думаю: "Боже, куди ми ці зайві півонії будемо дівати?" Віддали в магазин, Таня (старший науковий співробітник відділу квітниково-декоративних рослин, кандидат наук Тетяна Щербакова, — ред.) виклала об’яву у Facebook — так наступного дня о сьомій ранку вже черга стояла. Разів п’ять у магазин так давали — розпродали все, нічого не залишилося. Одна жінка каже: "Василю Федоровичу, це якась віддушина, що я оці півонії посадила і буду тепер чекати весни".